Видатний математик в історії України
Є в історії
математичних наук ім’я, яке
замає одне з найпочесніших місць. Це Михайло Васильович Остроградський -
математик, механік, педагог. В цьому році
весь світ відзначає 220 років з
дня його народження. Народила його українська
жінка, виріс він на землі полтавській, глибоко пустило коріння в цю
словетну землю його прадавнє дерево.
Дитинство
Родина
Остроградських походить із козацької старшини. Народився Михайло Васильович 24
(12) вересня 1801 р. у селі Пашенна Кобеляцького повіту Полтавської губернії.
Батько – Василь Іванович – був поміщиком середнього достатку (мав 270 душ
кріпосних), дослужився до чину колезького асесора і в 1809 р. пішов у
відставку. Мати – Ірина Андріївна Устимович, з родини чиновника, була лагідною
та дбайливою господинею. Михайло був четвертою дитиною, мав старшого брата
Йосипа та сестер Олену й Марію. У 1809 р. народився брат Андрій. У досить
патріархальній сім’ї Остроградських зберігалися звичаї батьків і розмови велись
українською мовою. Михайло юність свою проводив у спілкуванні з сільськими
ровесниками, жваво сприймаючи ті ж казки та повір’я, що і вони, і надалі на все
життя зберіг у собі приязнь та любов до своєї домівки, до рідного краю.
У дитячі роки Мишко в усьому був схожий на
своїх товаришів, хутірських хлопчаків.
Мов реп’яхів , набрався він кріпацьких слів
та звичок. Не раз помічала Ярина Андріївна, що в коморі та погребі не вистачало
сала, квашених яблук. Та це ще півбіди. Насторожувала інша синова пристрасть -
Михайлові кишені завжди були набиті якимось мотузячям. Лазить він з тими мотузками
по хатах та клунях, щось вимірює, над чимось чаклує. Потім усе
переводить в аршини, лікті, п’яді. І одного разу подорожній неподалік від вітрила млина побачив під самісінькими крилами
хлопчину. За якусь мить крило підхопило малого, підняло над землею та й кинуло
на стерню. Коли він підбіг до хлопчини, той лежав без жодного поруху, обличчя в крові, а в руках
довга вірьовка. Хлопчикові дуже
хотілося виміряти ті крила, які так
легко крутять велетенські жорна. Батьки вирішили віддати сина в науку.
У
1809 році батько везе Михайлика в Полтаву й влаштовує в будинок бідних дворян,
де вихователем був відомий український письменник І. П. Котляревський.
Студентські роки
До гімназії Михайло вступив разом із своїм старшим братом Йосипом і поселився на приватній квартирі у чиновника
О.І. Ротмістрова. Перебуваючи в гімназії, М.Остроградський не відзначався
особливою старанністю, хоч був помічений як жвавий та здібний хлопчик. Незважаючи на очевидні здібності, науками він не захопився, а мріяв лише
про кар’єру військового. Вихователем був відомий український письменник І. П.
Котляревський. Той, очевидно, теж був прихильником військової справи. Тому і
підтримав бажання хлопця стати військовим. До речі, для цього він мав усе
необхідне — богатирську зовнішність, міцне здоров’я, уміння оперативно
оцінювати ситуацію.
У перші роки навчання Михайло мав дещо кращі оцінки, а далі вони значно погіршились, особливо з мов та латині, які він “не вчив”. У зв’язку з цим батько забрав Михайла з 3-го класу гімназії (всього було 4) і на початку 1816 р. повіз сина до Петербурга, маючи на меті влаштувати його до одного із гвардійських полків, про що раніше мріяв Михайло. Але з півшляху вони повернулись додому, оскільки батько засумнівався в доцільності свого наміру. Але по дорозі, в Чернігові, він зустрівся з братом матері, який став наполягати, щоб Михайла віддали до Харківського університету. Це вирішило долю майбутнього вченого. Помістили хлопця на квартирі викладача університету професора Павловського. Саме він пробудив у Михайла любов до математики. А ще більший вплив на формування його поглядів та наукових інтересів зробили лекції математика й видатного мислителя професора Тимофія Федоровича Осиповського, згодом ректора Харківського університету.
1818 року Михайло Остроградський блискуче складає екзамени за трирічний курс університету і отримує атестат. Наступного року він витримує ще одні іспити за університетський курс, з тим, щоб (за новими правилами) отримати ступінь кандидата наук.
Хоча ректор
Осиповський і присудив Михайлові ступінь кандидата, через різні бюрократичні
перепони Остроградському довелося складати іспити і третій раз. Проте він їх
склав у 1820 році блискуче. Але викладач філософії Дудрович, ревний прихильник
ідеалізму, написав на Остроградського донос, ніби той не відвідував лекцій з
філософії, не слухав викладів християнських наук. Наслідком цього стало те, що
міністр освіти та релігійних віросповідань, крайній реакціонер, князь Голіцин
звелів відібрати в Остроградського диплом про закінчення університетського
курсу.
Обурений таким свавіллям, Остроградський
повертає атестат у ректорат і вимагає викреслити його прізвище з усіх списків
університету. І повернувся він у Пашенну без будь-якого документа про
закінчення навчання. Це був тяжкий удар долі, але любов до математики
перемогла.
Життя в Парижі
Михайло вирішує покинути Росію і в
серпні 1820 року переїздить до Парижа. Тут він знайшов те, що шукав. Тут
викладали найвидатніші вчені-математики Лаплас, Коші, Пуасон, Лежандр, Ампер,
Пуансо… На Остроградського звернув увагу сам Лаплас. Вже 1825 року Коші, не
приховуючи свого захоплення, писав: «…Остроградський, обдарований великою
проникливістю і гарний знавець аналізи нескінченно малих… дав нове доведення
формул, уміщених мною в 19-му зошиті…» Лаплас по-батьківськи називає його своїм
сином і перед смертю дарує юнакові одну зі своїх ще не надрукованих на той час
праць.
До речі, Михайла так і називали —
лицарем нескінченно малих величин. Такому визнанню певно міг позаздрити не один
математик. Але життя молодого вченого в Парижі було тяжким. Через фінансову
скруту він навіть потрапив до в’язниці. А визволив його звідти не хто інший, як
сам Огюстен Коші, незважаючи на свої скромні статки.
У 1826 р. Михайло Остроградський
представив Паризькій академії наук свою першу наукову працю з поширення хвиль
на поверхні рідини: "Мемуар про поширення хвиль у циліндричному
басейні". Дослідженням цих проблем займалися тоді також П. Лаплас, Ж.
Лагранж, С. Пауссон, О. Коші. Та Остроградський знайшов принципово новий
підхід. Ця робота була удостоєна найвищої відзнаки, яку одержували іноземні
автори — друкування в "Записках учених сторонніх академій" (1832).
Успіх молодого вченого став його значним внеском в гідродинаміку.
Таке визнання авторитетами давало
можливість молодому вченому влаштуватися на роботу. Деякий час за рекомендацією
Коші, Остроградський викладає математику, очолює математичну кафедру в
популярному тоді коледжі Генріха IV. 5 березня 1827 року помер Лаплас. Останні
його слова, сказані Остроградському: «Те, що ми знаємо, — ніщо порівняно з
безмежжям непізнаного». Учений сприйняв їх як заповіт. Але життя в Парижі
ставало дедалі важчим. Він відчував душевну порожнечу і самоту. І 1828 року
Остроградський з великими пригодами повертається в Росію, до Петербурга.
Загалом над Михайлом ніби навис якийсь
фатум. Постійні невдачі. Скажімо, їхав з Парижа — обікрали, їхав до Парижа —
обікрали. В Парижі потрапив під час повстання на барикади — поруч розірвався
снаряд, і він втратив око. На противагу життєвим незгодам Остроградський мав
значні успіхи в математиці…
Повернення з Парижа
Позитивні рекомендації
з Парижа, добрі відгуки на подані до Академії наук мемуари (наукові праці)
сформували думку, що Остроградський «…не може не бути вельми сприятливим для
інтересів Академії». Тож 17 грудня 1828 року його обирають ад’юнктом прикладної
математики, 1830 року — екстраординарним, а 1832 року — ординарним членом
Російської Академії наук.
Викладацька та наукова робота
З поверненням Остроградського до
Петербурга розкрився ще один визначний його талант — блискучого лектора і
педагога. Від славетного О. Коші він успадкував лаконічність, легкість,
витонченість викладу. Лекції Остроградського слухали не лише студенти, а й
широка аудиторія.
Остроградський, окрилений успіхами, багато працює як науковець і педагог. У 1828 році він читає лекції в Морському кадетському корпусі, в 1830-му працює в Інституті інженерів зв’язку, а в 1832 році його запрошують викладати в Головному педагогічному інституті. Він стає постійним дорадником та наглядачем над навчанням математики в усіх навчальних військових школах.
І всюди засвідчували його недосяжні
успіхи на терені математики, ставили його поряд з видатними математиками світу.
Ось відгук одного з колег: «Щаслива здатність зі швидкістю блискавки зближувати
найвіддаленіші речі, запаморочлива вершина, з якої він оглядає широчезні
горизонти аналізу, дають йому повну можливість бачити найкоротші шляхи, що
ведуть до поставленої мети. Як людина, що володіє досконало своїм предметом,
він, здається, жартує, а не працює і для своїх вихованців не шкодує ні часу, ні
сил».
В педагогіці Остроградський вважав
невід’ємним атрибутом навчання дітей практику. Він писав: «Дайте в руки дітям
інструменти… дитина мусить сама провадити основні досліди з хімії, математики,
астрономії, використовуючи все, що є під рукою… Коли ж діти поступово навчаться
користуватися сокирою, молотком, пилкою, рубанком, коли ж вони навчаться
виготовляти нескладні геометричні фігури, апарати для астрономічних, механічних
спостережень, настане час дати в руки їм компас та рейсфедер…».
Головну мету освіти М. Остроградський
вбачав у тому, щоб пробудити здатність до самостійного мислення. Він намагався
виховати в своїх учнях почуття гідності та впевненості в своїх силах. Великого
значення надавав учений підвищенню ролі теоретичних знань в інженерній практиці,
формуванню інженерної інтелігенції. Тому не дивно, що він залишив після себе
велику кількість талановитих послідовників, серед яких — основоположник теорії
автоматичного регулювання І. Вишнєградський, автор гідродинамічної теорії тертя
М. Петров, вчений-інженер, основоположник теорії розрахунку в мостобудуванні Д.
Журавський, інженер-фортифікатор Ц. Кюї (відомий як видатний російський
композитор) та інші. Авторитет і популярність Михайла Васильовича
Остроградського були такими, що вже саме його ім’я стало синонімом ученого.
Батьки, відправляючи дітей вчитись, бажали їм "стати другим
Остроградським".
М. Остроградський в усьому був людиною
широкої натури, дотепним і товариським. Його цінували не тільки за великий
розум, а й за скромність, щирість, простоту, за його повагу до людей праці, за
людську гідність і принциповість. Незалежний, сміливий у висловлюваннях
інтелектуал Остроградський ніколи не приховував своїх демократичних поглядів.
Мабуть, тому, після його повернення з Франції за ним був встановлений поліційний
нагляд.
Внесок у науку
Діапазон наукової творчості Михайла
Остроградського був надзвичайно широким. Вчений займався аналітичною механікою,
теорією удару, балістикою, варіаційним численням, алгеброю, теорією чисел,
теорією ймовірностей тощо. Основоположник теорії гідро- та аеродинаміки М.
Жуковський писав, що "роботи Остроградського з самої тільки механіки
охоплюють собою майже всі питання, на вирішенні яких зосереджувались у той час
думки видатних європейських геометрів" (так тоді називали математиків).
У 1830 р. Остроградський (тоді ще молода
людина) накреслює перед собою грандіозну програму майбутніх досліджень:
створення теорії розподілу електрики та магнетизму, теорії електродинамічних
явищ, руху пружних тіл, руху та рівноваги рідини, дії капілярності, розподілу
тепла в рідині, обчислення ймовірностей. Така велика програма, звичайно, була
не під силу одній людині, навіть надзвичайно обдарованій — над розв’язанням цих
задач упродовж XIX століття працювали кращі математики світу. Проте вона дає нам
уявлення про силу творчого генія Остроградського, який зміг передбачити хід
подальшого розвитку науки на багато десятиліть наперед.
Значною науковою подією став
репрезентований Петербурзькій академії наук у 1834 р. "Мемуар обчислення
варіації кратних інтегралів", який опинився в центрі уваги тогочасних
математиків. У цьому мемуарі було викладено основоположні результати
інтегрального числення функцій багатьох змінних, які вже давно стали класичними
й понині є основним інструментом у теорії рівнянь з частинними похідними і
варіаційного числення.
Цикл праць М. Остроградського з теорії
інтегрування алгебричних функцій був вагомим внеском у започатковану Н. Абелем,
К. Ґауссом і К. Якобі теорію алгебричних функцій і поряд з роботами Ліувілля
справив помітний вплив на подальший її розвиток.
Крім робіт програмного характеру,
Остроградському належить чимало праць, пов’язаних з безпосереднім інтегруванням
конкретних задач математичної фізики, а також алгебри, спеціальних функцій,
геометрії, теорії ймовірностей, обчислення інтегралів. Багато його теорем і
формул увійшли до курсів аналізу і диференціальних рівнянь, однак ім’я вченого
далеко не завжди згадується.
Критерієм цінності наукових праць він
вважав практичне впровадження. І сьогодні можна назвати мало кого з видатних
математиків світу, чиє ім’я так широко вживалося б у математиці та механіці, як
ім’я Остроградського. Математики давно звикли до термінів: рівняння
Остроградського, метод Остроградського, формула Остроградського-Ґаусса,
«принцип Остроградського-Гамільтона» — одна з найбільших вершин теоретичної
фізики; «рівняння Остроградського-Якобі», а ще важливі формули в теорії
наближених обчислень та теорії ймовірностей. Та в наш час у наукових журналах з
математичної фізики з’явилися нові терміни: механіка Остроградського, квантова
теорія поля Остроградського, варіаційні принципи Остроградського. Як виявилося,
саме ідеї М. Остроградського дають можливість правильно описувати рух електрона
в магнітних полях або спінові ефекти в квантовій теорії поля.
Наукові досягнення видатного
українського вченого ще за життя високо оцінили сучасники. У 1831 р. його
обрано академіком Петербурзької академії наук, згодом він стає
член-кореспондентом Паризької академії наук, дійсним членом ряду інших
академій: Національної академії деї Лінчеї в Римі, членом Академії наук у
Нью-Йорку, членом Турінської Академії наук; почесним членом Київського та
Московського університетів та багатьох наукових товариств.
За життя М. Остроградський опублікував
понад 100 наукових праць, написав більше 60 наукових рецензій на різні роботи,
зокрема і на роботи Миколи Лобачевського.
Остроградський та інші математики
Конфлікт з
Миколою Лобачевським
У 1832 році Остроградський дав
негативний відгук про революційну роботу Лобачевського по неевклідової
геометрії. Робота була написана важкою мовою, чого видатний лектор і оповідач
Остроградський не міг пробачити нікому: "Автор, мабуть, задався метою
писати таким чином, щоб його не можна було зрозуміти. Він досяг цієї мети:
велика частина книги залишилася настільки ж невідомої для мене , як якщо б я
ніколи не бачив її ". Як фахівець з інтегрального числення, Остроградський
не пробачив авторові помилку в одному визначеному інтегралі, обчисленому за
допомогою неевклідової геометрії. Насправді, матеріал Лобачевського в
"Казанському віснику" ряснів помилками, і Остроградський сам зробив
помилку. Остаточний відгук свідчив: "Робота пана ректора Лобачевського
зганьблена помилкою, ... вона недбало викладена, ... отже, не заслуговує на
увагу Академії".
Освіта Софії
Ковалевської
У певному сенсі Софія Василівна
Ковалевська вибрала професію завдяки лекціям Остроградського. Через брак шпалер
одна з дитячих кімнат у будинку Ковалевських була обклеєна літографованими
лекціями Остроградського. Пізніше Софія Василівна згадувала, що «... в
дитинстві проводила цілі години перед цією таємничою стіною, намагаючись
розібрати хоч окремі фрази і знайти той порядок, в якому листи повинні б
слідувати один за одним. Від довгого щоденного споглядання зовнішній вигляд багатьох
з цих формул так і врізався в моїй пам'яті, та й самий текст залишив по собі
глибокий слід в мозку, хоча в самий момент прочитання він і залишився для мене
незрозумілим ... ».
Дві легенди про Остроградського
Відомо, що талант чудового російського математика
Михайла Васильовича Остроградського проявився ще під час перебування його в
Парижі. Обставини перебування Остроградського в Парижі недостовірні, хоча на
цей рахунок існують дві легенди. Ось вони.
Коли на шляху в Париж Остроградський був
обібраний своїм попутником, то не став повертатися додому, а продовжив свій
шлях "за способом пішого ходіння" і прибув до мети своєї подорожі без
гроша в кишені. У Парижі він найнявся в лакеї до Лапласу. У той час Лаплас був
постійно зайнятий вирішенням одного вельми важкого питання з небесної механіки.
Він бився кілька днів, списуючи крейдою велику дошку, але обчислення виявлялися
занадто довгими, і бажаного результату Лаплас так і не зміг отримати. Які ж
були його здивування і радість, коли одного разу, прийшовши додому, він побачив
на дошці доведене до кінця перетворення його формул з давно вже передбачуваним
ним результатом. Лаплас був здивований, коли з'ясувалося, що цей результат
отримано його лакеєм.
А ось інша легенда
Лаплас мав звичай ставити своїм слухачам
завдання для вирішення у аудиторії. У свій час він став помічати, що ледь він
встигає продиктувати задачу, як піднімається велика фігура "з цілою
копицею на голові" і відповідає на поставлене завдання. Після одного з
таких випадків Лаплас зацікавився "великою фігурою" настільки, що
запросив незнайомця до себе додому. Ним виявився не хто інший, як Михайло
Васильович Остроградський. Так було чи інакше, але два великих учених стали
великими друзями.
М. В. Остроградський і О. С. Пушкін
Михайло Васильович Остроградський
повертається до Петербургу. В той час було модним і престижним відвідувати
різні іменні салони та будинки. Серед них Остроградський найчастіше бував у
домі княгині Голіциної, яка належала до знатного роду Ізмайлових. Всупереч
усталеним канонам, княгиня серйозно вивчала літературу, філософію, історію і
навіть фізику та математику. В її салоні часто бували відомі літератори:
Пушкін, Жуковський, Вяземськуий, Батюшков, Одоєвський, а також видатні
петербурзькі вчені. Бозен і Дестрем. Остроградського Євдокія Іванівна особливо
поважала, вважаючи його одним з найвидатніших математиків того часу. Саме тут,
у салоні княгині Голіциної, відбулася цікава зустріч двох талановитих,
шанованих людей: М. В. Остроградського і О. С. Пушкіна.
Якось цілий вечір Остроградський
спостерігав за поетом, про якого начувався і твори якого читав.. Впадала у вічі
швидка зміна настрою поета: то він райдужно безтурботний, то замикався у собі.
Пушкін також примітив Остроградського. Між ними легко зав’язалася невимушена
розмова. Говорили про гоголівські «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», про
пушкінські «Повісті Бєлкіна». Обидва були приємно вражені тим, що мають багато
спільних інтересів. Остроградський, наприклад, добре знався на літературі, а
Пушкін, у свою чергу, був не байдужим до математики. Він навіть збирався
написати книгу про Курганова, та бракувало матеріалів. Михайло Васильович
обіцяв допомогти в цьому, бо знав про Курганова чимало.
Із багатьох зустрічей з Пушкіним
Остроградському найбільше запам’ятався прийом у домі колишнього президента
Академії наук графа Румянцева, де Олександр Сергійович висловив цікаву, мало
відому гіпотезу про походження так званих арабських цифр.
Цікавий факт
Ім'ям Остроградського названий
еліптичний інтеграл, який Михайло Васильович уперше зумів взяти в 1837 році,
він повністю називається інтергралом Ерміта-Остроградського, тому що, ту ж
роботу одночасно і незалежно виконав француз Шарль Ерміт. Відомий історичний
анекдот про цей інтеграл. Клейнміхель - голова будівництва
Петербург-Московської залізниці доповів царю, що в одному місці доведеться
обходити височини, тому що профіль місцевості не піддається розрахунку.
Обчислення показують еліптичному інтегралу, а такі інтеграли не беруться.
Російський самодержець, однак, написав на рапорті Клейнміхеля: «Наказую
інтегрувати». Клейнміхель кинувся до університету, і молодий професор
Остроградський через місяць дав рішення еліптичних інтегралів.
Кілька слів про його особисте життя
Остроградський був одружений. Мав сина.
З плином часу все більше жалкував, що син не пішов шляхом батька, не став ані
вченим, ані інженером. За це докоряла йому і дружина Марія Василівна. В 1857
році й вона не витримала постійної зайнятості чоловіка — покинула його зі
словами: «… Будь вона проклята, ваша наука. В усьому винні Ви. Прощавайте». А
син Віктор Михайлович вже після смерті батька, хворий, без шматка хліба помер у
полтавському будинку для безпритульних дворян. Особисте життя вченого не можна
назвати щасливим. Наука в нього була справді на першому місці.
Щирий українець
Долі українських вчених дуже подібні,
майже всі вони не належали своїй Вітчизні і творили наукову славу чужих держав.
Але чи переймався родинними почуттями до України Михайло Остроградський?
Так, він був щирим українцем. Щороку
їздив на село, де з усіма спілкувався лише українською мовою. Любив дітей,
охоче грався з ними, ходив колядувати та щедрувати.
Приятелював М. Остроградський також з С.
Гулаком-Артемовським, з М. Головком — магістром математичних наук Харківського
університету, який поділяв ідеї Шевченка, з М. Білоусовим — колишнім професором
юридичних наук Ніжинської гімназії. Із родинами Лисенків та Старицьких
Остроградський мав сердечні стосунки. Олена Пчілка в нарисі "Микола
Лисенко. Спогади і думки" згадує, що бабуся композитора Марія Василівна
Булюбаш доводилася сестрою "славетному полтавцю математику
Остроградському". Вона жила в с. Гриньках, що розташоване поряд з
Устимівкою, звідки походила мати видатного вченого.
Мешкаючи в Петербурзі, Михайло
Васильович Остроградський входив до кола друзів українського генія Тараса
Шевченка.. Познайомив їх у 1837 році Жуковський і відтоді їх єднала щира
дружба, Тарас Шевченко виявив себе не тільки геніальним поетом. Він цікавився і
суспільними науками, й точними — астрономією, математикою і фізикою. Під час
навчання в Петербурзькій Академії мистецтв Шевченко відвідував лекції
Остроградського. Про це він згадує у повісті «Художник» (1861): «Я лично знал
гениального математика нашего Остроградского (а математики вообще люди
неувлекающееся), с которым мне случалось несколько раз обедать вместе…» В
«Журналі» 1857 року також є згадка про їхні приязні стосунки: «От Н.Д. Серова
мы с Семеном (тобто Гулаком-Артемовським) переехали к М.В. Остроградскому.
Великий математик принял меня с распростертыми объятиями, как земляка и как
надолго отлучившегося своего семьянина. Спасибо ему. Остроградский с семейством
едет на лето в Малороссию. Принял бы, говорит, и Семена со мной, но боится, что
в Полтавской губернии сала не хватит на его довольствие…».
Їх єднала любов до рідної землі, її
мови, пісні та думки про визволення українського народу, бо й вони обидва
зазнали великих утисків з боку царської влади.
Повернувшись із заслання, Тарас Шевченко
зустрівся з Остроградським, читав свої вірші. По щоках в обох текли сльози і
Тарас Григорович мовив до господаря: «Дайте волю своїм кріпакам, Михайле
Васильовичу». «Я вже це вирішив», — була відповідь.
Годинами просиджував Остроградський біля
хворого поета. Розумів: катастрофа неминуча. Смерть Шевченка, розправа в Росії
над освіченими людьми, особиста невлаштованість — все це боляче ранило душу.
Михайло Остроградський вирішує їхати в Україну, виконати заповіт перед Поетом —
відпустити кріпаків на волю і присвятити своє життя освітянській роботі,
вихованню дітей. «Нудьга, — говорив він, — це найнебезпечніша отрута», «людину
воднораз трудно вивести із стану лінивства, неробства, самовдоволення і майже
повної байдужості».
Останні місяці життя
Останні місяці свого життя
Остроградський перебував у Полтаві. Тут він зустрів і своє шістдесятиліття. З
ювілеєм великого вченого вітав весь світ. «Ваше життя не вкладається у
тривимірний простір, для нього потрібна четверта координата — час. Тільки у
часі можна виміряти зроблене Вами. Вашій же школі судилося жити у віках,
історія завжди буде вдячна Вам за молоду зміну вітчизняної науки, яку Ви
плекали і плекаєте,» — відзначали друзі-науковці.
Остроградський мав ще багато задумів у
науці, в математиці. Але не судилось. Перебуваючи у себе в селі Довгому, він
тяжко захворів: у нього на спині зробився великий нарив. Піддався операції.
Одужав. Хотів їхати до Петербурга, але через кілька тижнів йому стало гірше,
з’явилася сильна пропасниця і 1 січня 1862 року Михайло Остроградський помер у
Полтаві в домі Старицьких від паралічу легенів. Похований у сімейному склепі в
Пашенній.
Тієї трагічної пори український народ
втратив двох своїх геніїв — Тараса Шевченка і Михайла Остроградського. І коли
Тараса Шевченка ніякі сили не змогли забрати з пам’яті нашого народу, то
Михайла Остроградського — академіка, славетного із славетних математиків світ
знає лише як російського вченого, одного з основоположників російської школи
математиків. А Михайло Остроградський завжди наголошував: "Я, Українець!"
Вшанування пам’яті
Оглядаючись подумки на життєвий шлях
великого вченого, ми знову і знову з вдячністю вклоняємося його пам’яті, бо в
наших сьогоднішніх досягненнях є і велика частка його праці.
2001 р. світова наукова громадськість
відзначила 200-річчя від дня народження видатного українського
вченого-математика. На пропозицію Національної комісії України у справах ЮНЕСКО
цю ювілейну дату внесено до Календаря пам’ятних дат ЮНЕСКО.
Завдяки доброчинній матеріальній
підтримці математичної секції НТШ Америки та зусиллям ювілейного оргкомітету, у
Полтаві споруджено пам’ятник Михайлу Остроградському.
Творча кінематографічна група
"Автор" на чолі з режисером В. Соко- ловським при матеріальній
підтримці Державного фонду фундаментальних досліджень МОН України створила
чудовий науково-документальний фільм "Михайло Остроградський".
Національний банк України пустив у
грошовий обіг монету, присвячену 200-річчю від дня народження М.
Остроградського, а державне підприємство "Марка України" випустило
конверт із портретом М. Остроградського і оригінальною маркою.
Михайло Остроградський
Талантами багата Україна.
Хай навіть – відбиваючись від орд,
Долаючи неволю і руїни,
Все ж геніїв народжує народ.
Один із них – Михайло Остроградський –
великий тілом, духом і умом,
найперший вчений у Краю Козацьким,
властитель теорем і аксіом.
Нью – Йорський академік і туринський,
Паризький, римський – між усіх широт,
відомий математик український,
славетний український патріот.
Ген – ген аж де від батьківської хати
Полтавець за морями побував,
Чужого научався плідно і багато,
А мови земляків не забував.
Як брата, обіймав він Кобзаря Тараса,
З ним – українства молодий порив;
Науку вивів на найвищу трасу,
Потрібне, вічне і святе творив.
Чудовий дав інтегрування метод –
На всі часи, для всіх земель і рас;
Явився, наче ясно сяюча комета,
Що за віки з’являється лиш раз.
Його творіння в світі добре знані:
Десятки теорем і формули і думки…
Давно немає генія між нами,
Та в пам’яті він житиме віки!..
